20 вересня 2017 року на базі Харківського національного університету міського господарства ім. О.М.Бекетова проведено щорічний  форум лідерів  Харківської міської організації учнівського самоврядування  «Велика рада старшокласників». У заході взяли участь найактивніші школярі –  представники усіх районів міста, депутати Харківської міської ради, Молодіжної ради при Харківському міському голові, представники міської батьківської ради, студентського самоврядування, громадськості. Лідер шкільної організації учнівського самоврядування «Коло», учень 9-Г классу Череватенко Герман був делегатом від ХЗОШ №53. Він уважно слухав виступаючих, тому що проблеми самоврядування йому не байдужі. Найбільш цікавим, глибоким Герман вважає виступ колишнього вчителя, директора школи і начальника відділу освіти Дергачівського району, заслуженого працівника освіти Т.В.Малиніної, а ми пропонуємо вашої увазі тези її виступу. Як сказала сама Тетяна Василівна, це не догма і не керівництво до виконання, це роздуми за темою: «Учнівське самоврядування: партнерські відносини учасників навчально-виховного процесу». Ми вважаємо, що думки Т.В.Малиніної будуть цікаві як учням, так і педагогам, кураторам організацій учнівського самоврядування.

«Учнівське самоврядування: партнерські відносини учасників навчально-виховного процесу»

«Наш час потребує лідерів нової формації. Людей компетентних, відповідальних, креативних, здатних мислити неординарно. За роки незалежності України молодь змінилася не лише кількісно, але й якісно: молоді люди стали самостійнішими, намагаються бути незалежними ні від кого, покладатися на власні сили. Вони мають більший запас інформації, вибудовують активні партнерські стосунки як у межах своєї вікової групи, та і з дорослими. Значно зросли й потреби молоді, якісно змінились її уявлення про гідний рівень і стиль життя. Піднявся рейтинг моди на здоров’я, отримання достойної освіти, створення сім’ї. Учнівське самоврядування стає престижним явищем для будь-якого типу навчального закладу. Іноді  ще живий  педагогічний формалізм в організації виховної роботи. Діяльність школярів регламентується, використовуються форми, в яких усе наперед продумано, підготовлено, заплановано. Адже, все що нав‘язується, викликає спротив. Хотілося б мати більше поваги зі сторони дорослих, більше довіри у прийнятих рішеннях, нарешті більше повноважень.

Самоврядування потребує більше повноважень, але педагогам ніхто не зменшить ступінь їхньої відповідальності. То невже ми просто втішаємо один одного, що є самоврядування, і це лише гра. Тоді навіщо вона?

Кому  і навіщо ж потрібне самоврядування? Ставлення до учнівського самоврядування традиційно скептичне. Вважається, що основна мета школи - дати ді­тям освіту -  підготувати до  іспитів та вступу до ВНЗ.   І таке розуміння завдань школи часто стає причиною замовного самоврядування- самоврядування  за вказівкою «зверху». В багатьох випадках таке самоврядування теж  дає позитивні результати. Часто  таке самоврядування - це спосіб виконати виховну роботу. Де учням  пропонується  реалізація виховних планів школи. Використову­ється ігрова форма, що припускає створення структур («президент»,«уряд», «парламент»).

І зараз колеги подумки вже ставлять запитання: А що тут поганого? Оці­нюючи таку форму, не можна не визнати, що це теж  величезний крок уперед.

Учні   не просто пасивні «спостерігачі», а учасники певної діяльності. І тут  важливим є думка, слово, досвід  і допомога педагога. Однак чи самовряду­вання це, чи інтерактивна форма виховної роботи? Реалізація   підходу з впровадження повноцінного самоврядування є важкою справою і в ідеалі. І допомога педагога в питаннях самоврядування має бути каталізатором, а не двигуном.

Існують деякі проблеми, вирішення яких лежить за можливостями шкіл.

Перша з них — недо­лік кваліфікованих педагогічних кадрів, що орієнтуються в політиці, праві, менеджменті. Друга — неготовність адміністрації передава­ти свої повноваження. І це не тільки традиційне небажання обмеження свого  адміністративного впливу. Але причина також в тому, що є ряд питань, які не врегульовані на законодавчому рівні. В  цьому питанні, на мою думку, існує  пряма залежність: збільшення відповідальності за прийняті рішення членів самоврядування приводить  до збільшення їх  повноважень.

Запорукою реального самоврядування є: відповідальність за доручену справу, за колектив, за все, що відбувається навколо; принциповість – уміння критикувати, належним чином сприймати критику, давати об’єктивну оцінку своїм вчинкам та вчинкам оточуючих; самостійність; готовність, залежно від конкретних умов, знаходити правильне рішення, долати труднощі; творче ставлення до дійсності; вміння виявити ініціативу, вносити в будь-яку справу свої зусилля, думки, пропозиції. Саме такий  учнівський колектив сильний і організований, з чіткою системою самоврядування й відповідальності перед суспільством за своє навчання та свої вчинки і отримує реальні повноваження і їх рішення матимуть реальну вагу.

Третя-фінансування. Бюджет самоврядування можна вважати достатнім для здійснення організаційних процедур, але говорити про реалізацію якихось масштабних проектів не доводиться. Сьогодні ніхто  не хоче задовольнятися тільки випуском стінгазети, а на масштабні проекти потрібні значні  кошти. На законодавчому рівні нажаль у видатках на утримання навчальних закладів на це кошти не передбачені. Тому тут  вирішальну роль відіграватиме уміння довести необхідність і важливість проекту перед батьківською радою, перед спонсорами та активно брати участь у конкурсах різних організацій на кращі проекти. Тож, учнівське самоврядування по-перше потрібне учню, бо  випускник, який пройшов школу самоврядування стоїть на голову вище свого однолітка.

На сьогодні в сучасному суспільстві високо цінуються громадська зрілість, громадська активність, уміння молодих людей самостійно організовувати своє життя, аргументовано і впевнено пояснювати ті чи інші рішення та вчинки.

І тому кожна хвилина, вкладена в ефективну громадську діяльність сьогодні, – це реальний результат   успіху  завтрашнього дня, бо ж завтра починається сьогодні. Основним критерієм випускника, на мою думку, має бути не тільки атестат, але і рівень особистісної й соці­альної зрілості.

І тут є одна цікава пропозиція від науковців, для яких об’єктом дослідження є учнівське самоврядування. Можливо, з атестатом про успішність варто видавати атестат громадянина, чи робити в атестаті запис про суспільну  та громадську значимість?

Учнівське самоврядування потрібне і  вчителям. Бо сьогодні акцент у завданнях школи на виховання свідомого громадянина нашої держави.

Низка  завдань, пов’язаних з цим пріоритетом, чітко визначена в  Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді. Учнівське самоврядування – це модель май­бутньої поведінки громадян Украї­ни в умовах відкритого суспільства. Нам всім треба цього вчитися. Адже значна частина українського суспільства не має досвіду самоврядування. Самоврядування в умовах школи має деякі переваги, зокрема діти можуть помилятися в своєму виборі, в своїх діях, але такі помилки ще можна поправити, мінімізувати втрати завдяки педагогам-консультантам, які самопожертвно намагаються вчити і вчитися самоврядуванню. Школа, яка готує підростаюче покоління до життя в умовах демократії, не може існувати без розгорнутої системи учнівського самоврядування. Самоврядування — не гра і не самоціль. Це — дієвий метод досягнення широкого спектру  завдань — громадської активності, соціальної відповідальності, набуття всебічного морального досвіду.

Згідно статті 19  учасниками навчально-виховного процесу є учні, педагогічні працівники та батьки. Про перші дві категорії ми поговорили. Тож батьки. Вони щоденно подумки і пошепки благословляють своїх дітей,  проводжаючи до школи і готові на будь яку допомогу.  Діти, вчителі, батьки – три незмінних складових, на яких тримається і завжди буде триматись школа. Учні  поспішають до школи, щоб отримати міцні знання, опанувати закони моралі та життя у суспільстві. Вчителі використовують різні методи і форми роботи, впроваджують інноваційні технології навчання, застосовують мультимедійні засоби, для того, щоб учні отримали необхідні знання.  І реалізація цих завдань ,які стоять перед учнем і вчителем прямо залежить від підтримки батьків. Від створення матеріальних умов і комфорту до   психологічного клімату і вмінню вирішувати складні проблеми у взаємовідносинах. Досвід батьків, серед яких чималий відсоток є працівниками закладів освіти, культури, правоохоронних структур, медичними працівниками,

сприяє формуванню в учнів життєвого та соціального досвіду, громадської позиції, життєвих орієнтирів відповідно до моральних норм суспільства. Авторитет батьків, підсилений досвідом педагогів та примножений старанністю дітей, це успіх будь якої справи. ОТЖЕ: Учнівське самоврядування доцільно розглядати як форму творчої співдружності вчителів, учнів, батьків».